Особливості поетичного стилю Лесі Українки

Один із перших дослідників творчості Лесі Українки - Микола Євшан - називав її поезію «цілою програмою духовного і культурного відродження», вогнем, «який мас розпалити глухороджений люд і зробити його видючим». У творах Лесі Українки він почув «найсильніший вислів нової національної душі після Шевченка».

Миколі Євшану належить наймісткіша характеристика доробку письменниці: «Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі, яка вміє відмежувати себе від життєвої торговиці і без галасу творити собі високохудожні образи, творити в собі образ вищої людини, — оте все сплелося у творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість». Окреслюючи поетику Лесі Українки, літературознавці ще на початку XX століття відзначали її уміння передавати враження безнастанного руху, його ритміку через контрасти світла й тіней, через «думання барвами». Поетеса акцент робила не на діях, а на емоціях, не на смислових враженнях, а на душевних переживаннях, і навіть почуття передавала у динаміці, а не статично. Художній стиль відображає світогляд Лесі Українки, для якої «розуміти світ як волю — значить розуміти його як рух» (Дмитро Донцов). Для досягнення цієї художньої мети поетеса послуговувалась різними засобами:

·                        зорове та слухове вираження емоцій, що відбиває неоромантичний струмінь, нове естетичне осмислення поезії;

·                        метафорична образність асоціативного плану;

·                        часте уживання антитези;

·                        афористичність поетичного вислову;

·                        місткі символи, характерні для поезії неоромантиків;

·                        звукова інструментовка (асонанси, дисонанси, алітерації).

У творчості Лесі Українки здебільшого вбачають яскравий вияв модерністських тенденцій. У добу модернізму митці охочіше звертаються не до типових, а до індивідуальних характеристик людини, на перший план часто виходять психологічні проблеми. Звідси прагнення збагнути таємниці людської психіки, потаємні, підсвідомі структури, інтерес до психологічного аналізу, що відкриває простір для вияву безлічі чинників впливу на формування характерів персонажів.
Форма поезій Лесі Українки вражає і надзвичайною різноманітністю строфіки (що, власне, є її новаторством у літературі): сонети, октави, секстини, катрени, терцини і навіть гекзаметр) та наявністю усіх віршових стоп — від ямба і хорея до дактиля, амфібрахія, анапеста. За творчістю Лесі Українки можна вивчати особливості білих віршів, до яких вона охоче зверталася, бо вдавали вони великий простір для думки і можливість використовувати і ораторські, і розмовні інтонації.
        Поняття ритміки включається все багацтво різноманітних звукових повторів від окремих звуків, слів, речень до римування, метрики і строфіки. Вже давно висловлено твердження, що головною ознакою поезії як словесного мистецтва є саме ритм, а не, скажім, наявність тропів, хоч означення поетичного процесу як ,,мислення образами” (вислів Р. Якобсона) безперечно слушне. Кожний справжній поет має свій улюблений ритм. Часом поета можна пізнати без слів, прислухаючись до його типового ритму. 

Найбільш характерним для неї є трискладовий розмір, половина її віршів написана або дактилем, або анапестом, або амфібрахієм. Подаючи цю статистику, Б. Якубський каже, що перевага взагалі трьохдольників свідчить про більшу співучість, мелодійність поезії. Але  чи ритми ліричних поезій Лесі Українки відповідають якійсь певній тематиці? Коли приглянемось до трискладового улюбленого Лесиного розміру, то знайдемо вірші з типово "громадською” тематикою, як "Сторононько рідна! Коханий мій краю!” або "Україно! плачу слізьми над тобою” з циклу „Сльози-перли”, вірші надсонівського типу ("Якщо прийде журба”, "Північні думи”), народницькі ("До товариша”) і т. п. Трискладовим розміром написані також історичні й народні легенди та вірші з біблійною тематикою, де алегорично трактована тема полону й вигнання народу Ізраїля. Цей розмір бачимо в монументальних поемах з античною тематикою, як "Сфінкс” і "Ра Менеїс”, у ляменті "Ніобея”. Трискладовий розмір знаходимо у віршах, присвячених темі поетичної творчости, ролі поета, а також у віршах інтимного ліричного характеру, тісно пов’язаних з образами природи, часто символічно забарвленими. Нарешті, цим розміром написані реалістичні травелоги, (пор. "Уривки з листа”), жанрові картини із зображенням життя єгиптян ("Таємний дар”) і т. п. З цього переліку випливає висновок, що трискладові ритми в Лесі Українки не пов’язані з якоюсь певною тематикою або жанром. Можливо, що вони найбільш відповідали Лесиній поетичній вдачі, були, так би мовити, її внутрішнім ритмічним пульсом, що, залежно від настрою, міг бути застосований для передачі різних думок і почувань.